КОБЗА

Росіяни мали АРІЕЛЬ, білоруси — ПІСНЯРІВ, а ми — КОБЗУ. Безліч музикантів пройшли через КОБЗУ.

 

30 років ансамблю КОБЗА виповнилося в 2000 році. Ювілей, якого ніхто не помітив. Шкода. Росіяни мали АРІЕЛЬ, білоруси — ПІСНЯРІВ, а ми — КОБЗУ. Безліч музикантів пройшли через КОБЗУ. Нині вони працюють у різних напрямках, живуть у різних країнах, але, певно, кожний з них добре пам'ятає свою "альма матер".

 

В 1969 році у надрах Київської консерваторії виник ансамль, засновниками якого були тоді ще студенти Володимир Кушпет, Георгій Грабар, Кость Новицький та Олександр Зуєв. У 1971 хлопці зустріли Валерія Вітера, який мав сценічний досвід виступів з групою БЕРЕЗЕНЬ. Через тиждень репетицій восени 1971-го КОБЗА записує першу платівку — першу в Україні стереоплатівку. Перший серйозний виступ КОБЗИ відбувся в клубі "Славутич" 20 жовтня 1971 року.

 

Хлопці грали разом з ансамблем МРІЯ — дуже відомим тоді складом і грали пісні, що невдовзі стали масово популярними: "Ой, поїхав за снопами", "Ой, при луж- ку, при лужку", "На Івана Купала". А вже в листопаді КОБЗА виступала в найбіш модному в Києві музичному кафе "Хрещатик", де постійно гастролювали зірки естради. Паралельно відбувалися "офіційні" концерти в столиці України. Злет КОБЗИ, щоправда, був затриманий службою у війську: хлопців "забрили" майже одночасно. Після повернення з армії події розгорталися блискавично: у травні 1973 КОБЗА виборює третю премію на Всесоюзному конкурсі вокально-інструментальних ансамлів. Першу отримали ПІСНЯРИ, другу не дали нікому.

 

У 1974 хлопці мали їхати на фестиваль у Берлін, але раптом з'ясувалося, що двоє музикантів — не комсомольці. Виник "шкандаль". Терміновий прийом до лав ЛКСМУ не допоміг — КОБЗА не встигла виїхати до НДР. Але довго сумувати не довелося — почалися шалені концертні траси в межах СРСР. Кожен рік КОБЗА давала від 200 до 250 концертів.

 

У 1974 році КОБЗА зробила ще одну спробу виграти Всесоюзний конкурс. Але через наявність у конкурсній програмі пісень виключно Олександра Зуєва (тоді — керівник ансамблю) КОБЗУ "прокотили". Невдовзі новим керівником формації стає Олег Лєдньов, який на той час прославився тим, що грав на бас-гітарі в перших записах пісень Висоцького, які робилися в Парижі. Олег робить декілька дуже цікавих аранжувань народних пісень ("Ішов кобзар чистим полем", "У суботу молотив я" та ін.). Починається нове дихання КОБЗИ.

 

У 1976 група записує другий альбом (звукорежисер — Юрій Вінник). Тим часом склад поповнюється Геннадієм Татарченком та Миколою Береговим, керівником стає Кость Новицький. Ця зміна знову вносить свіжий струмінь у звучання ансамблю. У 1977 відбулися перші гастролі за кордоном у Чехословаччині та Італії. Однак через втручання КДБ, невиїздними стають Татарченко і Новицький. Тому виїзжають п'ятеро: В.Вітер (соліст), М.Береговий (альт), Є.Коваленко (ф-но), В.Колекціонов (барабани), О.Лєдньов (бас). У 1979 розпочинається надзвичайно активна фаза закордонних гастролей, які проходять з незмінним успіхом. До складу групи приєднується бас-гитарист Вадим Лащук. КОБЗУ почули і полюбили в Німеччині, Фінляндії, Польщі, Монголії, Чехії. Але через свій статус "невиїздного артиста" групу залишає Кость Новицький і новим керівником стає Євген Коваленко. КОБЗА була першою радянською групою, яка у 1982 році мала повноцінний концертовий тур в Канаді. Важко повірити, але на той час вона мала харизматичний статус живої легенди серед українців-канадців. "Батьки української естради" — одне з типових визначень на адресу групи. Валерій Вітер — лідер-вокаліст класичного складу КОБЗИ згадує першу незабутню гастроль і тих, хто йшов як перший дослід — надзвичайно важливий для них за ними.

 

Ми прокручуємо стрічку задом наперед і зупиняємося у 1982 році. Починаючи з 1972 року Юрій Джуровець — директор національної концертової агенції Канади надсилав до Госконцерту в Москві запрошення КОБZІ з метою організації професійного туру ансамблю в Канаді. Надсилав щороку й не один раз. Відповідь була стабільно-одноманітною — КОБЗА не може поїхати до Канади. Причини відмови були до смішного несерйозні, мовляв, хтось хворий, або не на місці... Десять років бомбардування телеграмами Міністерства культури й Укрконцерту таки дали результат. Щось в лісі подохло аж влітку 1982 і дозвіл на виїзд до Канади КОБЗИ Юрій Джуровець нарешті отримав. Він швиденько зібрав валізу і вилетів до Києва — щоб вже міцно тримати КОБЗУ в жмені і вивезти її повним складом. На скромне прохання канадійського менеджера влаштувати невеличкий концерт-прослуховування Укрконцерт відповів ударним мега-шоу з 15 колективів. КОБЗІ дозволили проспівати 3-4 пісні. Втім, Джуровець був щасливий — у Канаді ходили чутки, що ансамбль давно розігнали, а натомість зібрали компанію статистів. На сцені він побачив повнокровний склад КОБЗИ і остаточно заспокоївся. 13 вересня 1982 року рейсом Москва-Монреаль КОБЗА вилетіла до Канади. Чітко за розкладом 15-го вересня в українській церкві у Торонті відбулася перша репетиція. Там на хлопців вже чекали репортери і оператори кількох телекомпаній та прихильники з українських родин. Пізніше Валерій дізнався, що пісні КОБЗИ постійно звучали в їхніх оселях десь з 1972 року. 16-го вранці — КОБЗА в Отаві. Дзвінок до готелю і чийсь голос повідо-мив, що на хлопців чекають 2 машини біля готелю і в Парламенті міністр сільського господарства — українець за походженням. Невздовзі після зустрічі міністр виїхав до ООН, а хлопці — до Центру мистецтв, де й відбувся перший тріумфальний в канадійському турі концерт. Туді з'їхалися люди з Америки, потім підходили, знайомилися. Приватна вечірка тривала до ранку. А вранці — знову дорога...

 

У Торонті вони виступала в найбільшому залі — "Massey-Hall". Важлива деталь: від самого приїзду й до концерту в "Massey-Hall" хлопців супроводжували акції протесту з боку бандерівських організацій (чи мельниківських?). Плакати КОБЗИ заклеєні листівками, зміст яких зводився до того, що то приїхали "совєти", себто шпигуни-кагебісти, які вбили Івасюка. "Той концерт — згадує Валерій — був просто шалений. Зал просто вибухнув оваціями і якась жіночка принесла букет жовто-синіх квітів і просила передати їх на могилу Івасюка". Потім був урочистий прийом у президента Шевченківського товариства Андрія Григоровича і після цього усі провокації припинилися. КОБЗА об'їздила багато міст Канади, а також Америки. Усюди хлопців приймали як героїв, як живу легенду, ніхто не вірив, що в комуняцькій Україні взагалі можливий такий виконавський рівень. КОБЗА довела: справжнє мистецтво пробиває будь-які кордони (і забобони). Найвизначнішою подією "постканадійського" періоду КОБЗИ була дуже тривала поїдка до Японії на Всесвітню виставку "Експо-85", де музика групи здобула не лише найвище визнання публіки, але, й безліч схвальних відгуків у пресі. Але на жаль концертна і студійна діяльність ансамблю з часом іде на спад і у 1987 році Валерій Вітер виходить зі складу КОБЗИ і з головою поринає у мистецтво. Як професійний графік В.Вітер вже мав на той час визнання одного з кращих плакатистів України. До речі: саме він створив цілий серіал афіш і плакатів КОБЗИ. Ідея відновленні КОБЗИ народилася у Валерія Вітера у 1993 році. Разом з Володимиром Кушпетом був створений дует, основу репертуару якого складали українські народні пісні. Протягом двох місяців музиканти виступали у Північній Франції та Бельгії. У вересні та жовтні 1996 року відбулися концерти в Парижі. Згодом до дуету приєднався Георгій Грабар, а у 1999 році — Михайло Гай, який займається композицією та аранжуванням, і Ігор Курилів, який товаришує з КОБЗОЮ з 1975 року та має унікальне зібрання українського пісенного фольклору. Отже нове дихання КОБZИ ORIGINAL, тобто КОБЗИ справжньої зафіксовано в новому альбомі 2001 року — "Повернення".

 

У 2005-му легендарному ансамблю КОБЗА виповнилося 35 років. Кульминацією року 2004-го для Валерія Вітера та його КОБЗИ став виступ групи на Майдані Незалежності у самий розпал буреломних подій Помаранчевої революції.

 

Валерій Вітер: - Такого шаленого прийому публіки, як на Майдані, у нас не було ніколи раніше ані в Україні, ані в інших країнах. Ми пережили абсолютно унікальний момент єднання людей навколо істини. За лаштунками тієї сцени я зустрів безліч музикантів, яких не бачив вже дуже давно. Усі випромінювали піднесення, щось таке, що неможливо описати словами. Для нас цей виступ був надзвичайно важливим, мабуть, дійсно знаковим. Тому що вперше ми зіграли в новому складі для кількасот тисяч людей – а це і була Уся Україна.

 

О.Євтушенко