БЕРЕЗЕНЬ

Відлига. Українське поетичне кіно. Вільнодумні літератори і бунтівні художники-авангардисти.

 

Середина шестидесятих — як давно це було! Подих весни. Березневий стан душі. Усе навколо колобродить, хочеться робити сто гарних справ і обов`язково вкласти в них душу. На цій хвилі у Києві з`явився БЕРЕЗЕНЬ — перша українська біг-бітова група, що мала власний репертуар з піснями Сашка Авагяна. Тоді грали "бітлів" і "ролінгів" групи УАНС та ДРУГЕ ДИХАННЯ. Були й інші — запальні та рок-н-рольні. Однак БЕРЕЗЕНЬ — унікальна формація.

 

 

Студент університету Олександр Авагян виріс в російськоовній сім`ї, вчився в російській школі. Цією ж мовою почав писати вірші. Одного разу він почув ВЕСНЯНКУ – студентський ансамбль, який регулярно виїздів в етнографічні експедиції і намагався відтворювати в міру своїх здібностей невідомі раніше народні пісні. Олександр познайомився з ВЕСНЯНКОЮ і разом з її учасниками почав вибиратися в експедиції. Пісні, які він почув у західноукраїнській глибинці, перевернули його свідомість. Він став писати свої, які будував на українському дусі і мелосі. І ще захопила ідея створити власний ансамбль, і він швидко знайшов однодумців. Це були його університетські друзі. Деякий час це було тріо у складі О. Авагян-Ю.Безценний-А.Крайній. Одна з перших пісень Авагяна мала назву МАРІЯ-ОРАНТА. Так – без усіляких вагань і назвали групу.

 

Ми зустрілися з Валерієм Вітером у його майстерні. Він згадав роки шаленого оптимізму і цілу плеяду шестидесятників. Та найсвітліші спомини пов`язані саме з БЕРЕЗНЕМ. Відчувається — пісні Авагяна, котрі він переспівав у складі БЕРЕЗНЯ, живі для нього і нині. Вони зворушують і зовсім не застаріли. БЕРЕЗЕНЬ почався у 1965 році. Валерій поступив до художнього інституту, співав у самодіяльності. Там його знайшли, познайомили з Авагяном, який шукав цікавих людей для створення виключно "елітарного" ансамблю. І справді: в складі опинилися математик з фізиком і археолог з художником. До складу увійшли Юрій Безценний (гітара), Віктор Кушнір (бас-гітара), В`ячеслав Криштафович (фортепіано), Олександр Авагян (гітара), Валерій Вітер (спів), та Олесь Ольшанський (ударні інструменти). Першою перемогою МАРІЇ-ОРАНТИ було лауреатське місце на пісенному конкурсі в театральному інституті, де вони, до речі, мали репетиційну "крапку", кращою була визнана пісня В`ячеслава Криштафовича на слова Авагяна «Ніхто не хотів помирати». Завдяки підтримці звукорежисера Держтелерадіо Юрія Барановича МАРІЯ-ОРАНТА мала можливість записуватися в студії. Знімалися вони і для телепрограм. Але жодна з них не потрапила в ефір…

 

Уявіть собі ситуацію, актуальну на той час. Якщо група співала англійською, вона миттєво одержувала ярлик "про-буржуазної", а якщо співала українською – ярлик "буржуазно-націоналістичної". Залишалося співати "пєсні совєтськіх композіторов". Але цього вони не робили, тому що знали собі ціну. Репетиції проходили у колі художнього інституту — там було фортепіано. Ще збиралися будь-в-кого-скрізь. І так — тричі на тиждень. Дуже скоро почались якісь виступи, концерти і блискавично розійшлися чутки про "завальну біт-групу", на яку усі хотіли подивитися, а ще більше — послухати. Уявіть на хвилину — з назвою МАРІЯ ОРАНТА групі заборонили виступати. І хлопці змінили її на скромну: БЕРЕЗЕНЬ. Коли відбулися перші записи на УТ і на радіо, то якісь начальники угледіли кримінал і в цій назві, пов`язавши її з театром Курбаса "Березілля". А це, між іншим, "буржуазно-націоналістичний театр".

 

Репресіям БЕРЕЗЕНЬ піддавали постійно, адже від пісень Авагяна відгонило такою нестримно-волелюбною енергією, що не почути цього не міг тільки глухий. Дійшло до того, що за Авагяном почали стежити "люди в цивільному", підловлювали в тихих місцях і... просто били. Щодо самих пісень, то на наш час — то чистої води романтизм, замішаний на народній міфології. Авагян любив усе надзвичайне. Казки, міфи і легенди відзеркалювалися яскраво і самобутньо в його піснях. Сашко притягував цікавих людей. Гостями його дому були Ніна Матвієнко, Олесь Бердник, Софія Ротару. Самий Сашко багато роз`їзджав в якості спелеолога. Відкривав нові печери, писав нові пісні. Він загинув рано. Загинув трагично. Серед 60-70-ти пісень Авагяна — вважає Валерій Вітер — є два десятка справжніх шедеврів. Мереживом українського барокко світиться пісня "Луна". Баладу "Либідь" — ніжну і витончену — включила до свого репертуару Ніна Матвієнко. "Чумацький шлях" — програмна річ. До цієї теми багато хто звертався, однак варіант Авагяна — неперевершений. "Невінчане кохання" — чисте золото.

 

Нині вже вийшов музичний диск "Березень", адже збереглися гарні речі, написані В`ячеславом Криштафовичем, Михайлом Ніколаєвим і іншими музикантами-шістедесятниками. Отже — світла легенда повертається? ДАЙ БОЖЕ.

 

О.Євтушенко